When I was twelve, my parents moved

When I was twelve, my parents moved out of London to a small village near Oxford. I was the only Asian girl in my school and I suddenly felt a bit lonely. I became a typical difficult teenager - I hated school and I thought all the would was against me. But two important things happened. I realised that being funny was the best way to make friends. Perhaps if we'd stayed in London I would never have learned how to bee funny And then I had a brilliant Art teacher, Mrs York, who encouraged me to go to Are College. I would probably have left school as early as possible, if I hadn't met her.
However on the day of my college interview in bate,I woke up late. I left the house wearing two odd shoes and didn't notice that my bottle of chocolate milk had spilled all over the paintings in my bag. then when I finally got to the station I got on the wrong train Who knows... if I had gone to Bath that day I might have become a professional artist. But I went to Swindon instead I told the woman next to me on the train about what had happened and she sat and cried with laughter. It turned out she was the producer of a comedy programme on the radio. To cut a long story short, I got an invitation a week later to attend an audition for the show... and the rest,as they say, is history I'm very lucky-my life has been full of happy accidents

Результаты (украинский) 1:

Коли мені було дванадцять, мої батьки переїхали з Лондона в невеликому селі недалеко від Оксфорда. Я був єдиним Азіатська дівчина в моїй школі, і я відчував себе трохи самотнім Раптом. Я став підлітком Типовий їй важко - я ненавидів школу, і я думав все уклін мені було проти. Але дві важливі речі сталося. Я зрозумів, DAT смішно було кращим способом зробити друзів. Можливо, якби ми залишилися в Лондоні, я ніколи не вклонитися порт навчилися бджоли смішно і якось я була блискуча Art вчителі, місіс Йорк, який заохочував мене, щоб перейти до Арі коледжу. Я схиляюся до порту то, можливо, залишив школу на початку небі, якби мені довелося, щоб не мати.
Проте в день мого коледжу інтерв'ю активу я прокинувся пізно. Я залишив будинок носити дві непарних взуття і не помітив, мені DAT пляшку або молочний шоколад пролилася всього картин в моїй сумці. Dan-коли я, нарешті дісталися до станції я отримав на той поїзд ... Хто знає, якщо я пішов у Бат DAT день я міг би стати професійним художником порт. Але я пішов у Суїндон, а я сказав жінці поруч зі мною в поїзді про те, що трапилося, і вона сиділа і плакала від сміху. Виявилося, що вона була продюсером комедії програми по радіо. Щоб вирізати Коротше кажучи, я отримав запрошення через тиждень відвідувати прослуховування для шоу ... і інше, як вони »кажуть, історія, мені дуже пощастило, що моє життя має повну ногу або щасливі нещасні випадки